ЗМІСТ, ЗАСОБИ І МОВА КОМУНІКАЦІЇ. КОМУНІКАНТ І КОМУНІКАТ ЯК СУБ'ЄКТИ СОЦІАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Змістовий модуль 3

«РЕАЛІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ І МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В СУСПІЛЬСТВІ»

Тема 17

ЗМІСТ, ЗАСОБИ І МОВА КОМУНІКАЦІЇ. КОМУНІКАНТ І КОМУНІКАТ ЯК СУБ'ЄКТИ СОЦІАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Зміст і засоби мовної комунікації. Символьна комунікація. Загальна теорія знаку. Празька лінгвістична школа. Особливості стилів викладу в періодичній пресі. Семіотика мови: синтактика, семантика, прагматика. Семіосоціологічна концепція комунікації. Мета комунікатора. Комунікативні ролі. Комунікативна сфера. Комунікативна особистість. Вимоги до якостей комунікатора. Особистість в системі соціальної комунікації. Особистість у системі комунікації. Комунікативна особистість. Комунікативна компетентність. Когнітивні фактори і характеристики.

Питання на самоконтроль:

1. Поміркуйте над тим, як формується особистість.

2. Дайте визначення «мовної особистості».

3. Назвіть основні характеристики теоретико-ґносеологічної моделі мовної особистості.

4. Назвіть загальні ознаки та відмінності, що характеризують мовну та комунікативну особистості.

5. Перелічіть основні параметри комунікативної особистості.

6. Поясність, як ви розумієте мотиваційний параметр комунікативної особистості.

7. Визначте головні когнітивні характеристики комунікативної особистості.

8. Назвіть характеристики функціонального параметру комунікативної особистості.

9. Назвіть критерії оцінки комунікативної особистості як соціального феномену.

10. Визначте типи комунікативної особистості та їхнє значення в системі соціальної комунікації.

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. – М., 1987.

Крысин Л.П. О речевом поведении человека в малых социальных общностях (постановка вопроса) // Язык и личность / Отв. ред. Д.Н.Шмелев. – М., 1989.

Уфимцева Н.В. Мотивация в речевом воздействии: проблемы и концепции // Оптимизация речевого воздействия / Отв. ред. Р.Г.Котов. – М. 1990.

ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА

Выготский Л.С. Избранные психологические произведения. – М., 1956.

Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность // Избранные психологические произведения. – М., 1983. Т.1.

Жинкин Н.И. Речь как проводник информации. – М., 1982.

Петренко В.Ф. Психосемантика сознания. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1988.

Конрад Н.И. О языковом существовании // Японский лингвистический сборник. – М., 1959.

Кули Ч. Социальная самость // Американская социологическая мысль / Пер. с англ.; Ред. В.И.Добреньков. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1994; Мид Дж. Аз и Я // Там же; Маркузе Г. Одномерный человек // Там же.

Человеческий фактор в языке. Языковые механизмы экспрессивности. – М., 1991.

Симонов П.В., Ершов П.М., Вяземский Ю.П. Происхождение духовности // Серия «Общество и личность». – М.: Знание, 1989.

Зміст і засоби мовної комунікації

Символьна комунікація визначається як використання слів, букв, символів або аналогічних засобів для отримання інформації про об'єкт чи подію. Таке широке визначення включає в себе ряд складових понять: семантика комунікацій називає значення слів і символів; синтаксис комунікацій демонструє взаємозв'язок між символами, які використовують; прагматика комунікацій розкриває їхню результативність і ефективність при досягненні певних цілей. Символи – це посередники між сутністю явищ, сенсом і його образом, ідеями, що перебувають за межами чуттєвого сприйняття, з одного боку, і віддзеркаленням предметів та явищ дійсності при їхньому безпосередньому впливі на органи чуття.

Окремі вчені (як-от Вадим Солнцев[1], Анатолій Вєтров[2] та ін.) розглядають знак як односторонню сутність, тільки в плані вираження, форми. Австрійський учений-позитивіст Рудольф Карнап[3] розвинув у семіотиці логіко-математичний напрям.

Типології знаків будуються відповідно до розуміння загальної теорії знаку. Чарльз Пірс розрізняє три типи знаків:

1) іконічний, його дія базується на фактичній схожості означеного та означуваного (малюнок людини і сама людина),

2) індекс, дія ґрунтується на реальній суміжності означеного та означуваного (дим є індексом вогню, блідість обличчя – індексом нездужання або страху),

3) символ, дія опирається на умовний, установлений «за згодою», зв'язок означеного та означуваного (кивок головою, як правило, позначає ствердну відповідь, але у болгар цей рух позначає негативну відповідь).

Символ, швидше за все, позначає не окремий предмет або річ, а рід речі. Найпростіший знак – іконічний; сам по собі він не може передавати інформацію та належить минулому досвіду. Індекс за своєю природою існує в реальності і здатний передавати інформацію. Ні іконічні знаки, ні індекси не можуть стверджувати що-небудь. Лише символи, завдяки своєму загальному значенню, здатні утворити судження і, отже, можуть формувати думки та поведінку партнера, програмуючи таким чином майбутнє (дію, реакцію і т.п.).

Найважливіша функція соціальної комунікації – прагматична. Знак актуалізує зміст в співвіднесеності з подібними собі елементами і в тому випадку, якщо він представляє соціально встановлену (прийняту, зрозумілу в даному колективі) інтерпретацію змісту. Або інакше – знак має велике значення для реалізації цілей комунікації.

Празька лінгвістична школа займалася теоретичною розробкою проблеми соціальної обумовленості знака. Тут знак розглядається як соціальна сутність, що є посередником між членами даного співтовариства і забезпечує розуміння тільки на основі всієї системи значень, прийнятою цією спільнотою. Вивченням соціальних проблем в їх символічному поданні займається символічний інтеракціонізм[4]. У сучасній науці питання соціальної обумовленості знаку вивчаються як з погляду гносеології, так і загальної методології, головним чином у сфері мови, теорії прози й поетики, різних видів мистецтва.

Соціологи розглядають соціальний знак як символ, який може бути реалізований у предметі, слові, жесті, дії або образі. У соціальній психології до символів належать різні умовні знаки, наприклад, емблеми, ордени, значки, кільця, що повідомляють інформацію про соціальний статус індивіда, про його приналежність до якого-небудь руху, організації або групи. Знак, який складений із слова і позначає певні предмети або речі, може функціонувати як соціальний символ, і цією функцією він відображає соціальні цінності суспільства. Соціальна інтерпретація знаку в різних суспільствах часто не збігається (наприклад, розуміння автомобіля як соціального символу в нашому й американському суспільствах).

Соціальними символами можуть бути жести або дії, які «сигналізують», повідомляють інформацію про соціальний статус або соціальні ролі комунікантів. Соціальними символами стають навіть раціонально не усвідомлювані, але важливі для суспільства події, наприклад, народження і смерть. У повсякденній діяльності людини символами є також вищі соціальні цінності суспільства – свобода, істина, справедливість, добро, любов.

Семіотика висуває постулат про знак як про матеріально-ідеальне творіння, здатне репрезентувати інформацію із змістовним аспектом знаку, тобто представляти його у вигляді узагальненого концепту (добро – зло, керівник – підлеглий). Академік Юрій Степанов[5], аналізуючи сучасний стан семіотики, пояснює, що заміна «принципу знаку» на «принцип висловлювання» дозволила розмежувати системи, в яких є висловлювання від систем, в яких є тільки знаки, але немає висловлювань, бо існують вони, наприклад, у системі комунікативних сигналів тварин або в системі архітектурних символів. Це суттєво наблизило семіотику до проблем людської комунікації. Проблема тепер у тому, як розуміти висловлювання. Чи є висловлюваннями, наприклад, знак «череп і схрещені кістки» або інформаційні та заборонні Дорожні знаки, або актуалізоване в мові гасло «Бережись!»? Звісно, ці знаки не відповідають визначенню висловлювання як семіотичної одиниці, абстрагованої на основі так званої пропозиційної функції, яка складається з об'єктивних постійних компонентів і суб'єктивних змінних компонентів. До перших компонентів належить сама інформація, до інших – ставлення до дійсності, оцінка достовірності інформації, комунікативна установка, емоційне ставлення мовця до інформації. Спеціальна галузь семіотичного дослідження – мова і література.

Мовна комунікація – розмовне спілкування. Спілкування позначає процес обміну думками, інформацією, емоційним переживанням співрозмовників.

Соціологія розглядає спілкування як соціально обумовлений вид діяльності людей. Психологія досліджує процес встановлення і розвитку контактів між людьми з метою обміну інформацією. Лінгвісти процес спілкування представляють як актуалізацію комунікативної функції мови в тих чи інших мовних ситуаціях.

Головним елементом мовної комунікації є механізм, за допомогою якого здійснюється переведення процесу передачі і сприйняття інформації в соціально значимий результат персонального й масового впливу. У соціолінгвістичному аспекті необхідно вивчати перш за все особливості функціонування мови в умовах масової соціальної комунікації.

Особливості стилів викладу в періодичній пресі

Вибір стилю залежить і від предмету мовлення, і від загальної обстановки, в якій відбувається спілкування. Для звичної, повсякденної обстановки характерний нейтральний стиль, для урочисто-піднесених ситуацій – високий стиль, для невимушено-дружньої обстановки застосовується частіше знижений стиль. Одиниці мови передають, крім основного, і додаткові значення:

a) про сферу життя, в якій відбувається спілкування (функціонально-стилістичне значення);

б) про види ситуацій, в яких ці одиниці найчастіше вживаються (експресивно-стилістичне значення);

в) про суспільну оцінку явищ, позначених цими одиницями мови (оцінно-стилістичне значення).

Механізми взаємодії соціальних і лінгвістичних факторів, що обумовлюють соціальні функції мови в умовах масової комунікації, розглядав Шарль Баллі (1865-1947), видатний швейцарський лінгвіст, який писав французькою. Ш.Баллі вважав, що одним з головних завдань стилістики є дослідження розподілу мовних засобів за сферами або середовищами спілкування і вивчення різних емоційних забарвлень мови, що виражають різні стани і почуття людей. Він описав три джерела виражальних, емоційно забарвлених засобів мови:

а) характеризуються емоційним відтінком синоніма (наприклад, щуплий замість худий);

б) мають соціальне забарвлення (наприклад, використання арготичних висловів я накрився, мені хана замість загальномовного – я пропав);

в) переносне вживання слів та граматичних форм.

Семіотика мови: синтактика, семантика, прагматика

Щоб фахово та методично грамотно досліджувати масову комунікацію, важливо знати принципи соціолінгвістичних вимірювань варіативності мови (лінгвістичного, інформаційно-змістовного і комунікативного) та обґрунтування трикомпонентної моделі вимірювань [«я – інший – третій (хтось або щось)]».

Особливо важливо вивчати роль усних каналів передачі інформації в формуванні мовних норм. Означені проблеми мають прямий зв'язок з соціокомунікативним аспектом масової комунікації. Характерними рисами масової комунікації є функціональна спрямованість і тісний зв'язок із прагматикою. «Перша риса пояснюється специфікою комунікативного процесу – думка передує мовному оформленню, і комунікативні одиниці (висловлювання і дискурс), на відміну від мовних одиниць (слів, не плутати з однослівними висловлюваннями, і словосполучень), формуються в процесі комунікації. З цією особливістю комунікативного процесу пов'язана теорія про двофазну, в іншому варіанті – трифазну комунікації: (Докомунікативна) – комунікативна – посткомунікативна». Межі між фазами умовні, адже взаємодія думки та комунікативних засобів її вираження – це досить складний процес, «ставлення думки до слова є перш за все не річчю, а процесом, це відношення є рухом від думки до слова і назад – від слова до думки... Думка не виражається в слові, але вдосконалюється в слові».

Прагматика як характерна риса масової комунікації виявляється в тому, що саме в комунікації актуалізуються дві її базові функції – взаємодія і вплив. Прагматика – це «розділ семіотики, присвячений вивченню співвідношення (пропорції) знаків, знакових систем та індивідів, які їх вживають; теорія вживання мови; сукупність факторів, що визначають використання мови його носіями». У науковий обіг термін «прагматика» запровадив американський філософ Чарльз Моріс (1901-1979). Він розвивав біхевіористську теорію знаків, прагнучи об'єднати логічний позитивізм та біхевіористський емпіризм і прагматизм. Основою цього синтезу стала теза про те, що символи співвідносяться 1) з об'єктом, 2) особистістю, і 3) з іншими символами.

За Ч.Морісом, семіотика (наука про знаки) – метанаука та інструмент наук. Процес формування знака він називає семіозисом, а сам знак складається з чотирьох елементів:

·        власне знак,

·        значення (інтерпретація),

·        означення (десигнат),

·        тлумач.

Реальний десигнат Моріс називає денотатом.

Семіотика складається із трьох частин:

1. Семантика – відношення знака до об'єкта (природознавство).

2. Синтаксис – відношення знаків між собою (лінгвістика, логіка).

3. Прагматика – відношення знака до суб'єкта (психологія).

Прагматичні властивості і відношення, суттєві для адекватного сприйняття і розуміння текстів, зазвичай не виражаються засобами знакової системи, що розглядається. Крім суто лінгвістичних і логічних методів, вивчення прагматичних властивостей і відносин мови вимагає застосування понятійного і методологічного апарату психології (зокрема соціальної психології, інженерної психології) та інших наук.

Побудова стрункої теорії розуміння мови неможлива без визначення співвідношення прагматики та семантики. Семантика як розділ семіотики (також і логіки) займається аналізом комплексу пов'язаних між собою понять. Семантика вивчає значення одиниць мови (слів, поєднання слів). Щодо досліджуваних об'єктів ставиться питання про значення і сенс. Проблематика семантики виражається в питаннях: «Що означає те чи інше поняття (термін), вислів, судження?». Об'єктом аналізу є знак, фрагмент тексту. Фактичне предметне значення (денотат) для будь-якого імені дає істотну інформацію про це ім'я, але, тим не менше, не розкриває семантичну проблематику.

Предметне значення визначає обсяг позначеного цим іменем поняття, але не пояснює його змісту. Інший розділ семіотики – синтактика – розглядає структурні властивості знакових систем з погляду їхнього синтаксису (незалежно від значень і функцій знакових систем). Знакова конструкція формується за допомогою алфавіту (сукупність букв, знаків), правил творення і трансформації.

Названі три рівні дослідження знакових систем (прагматика, семантика, синтактика) складають комплекс наукових теорій, що досліджує властивості знакових систем, або систем знаків, кожному з яких певним чином надається деяке значення. Як приклади знакових систем можна навести природні (розмовні) мови, штучні мови, мови-посередники (мова Морзе, інші мови кодів). Нестрогі знакові системи передаються мовами образотворчих мистецтв, театру, кіно, музики.

Різні знакові системи можна розглядати як моделі певних фрагментів зовнішнього світу, що формуються в ході пізнавальної та практичної діяльності людей. Синтаксичні зв'язки в межах простого речення будуються як ланцюжок пов'язаних слів. Такі зв'язки формуються за ознаками підпорядкування і творення. Складні речення можуть будуватися одночасно за ознаками підпорядкування і творення або ж лише на основі однієї ознаки (складносурядні, складнопідрядні речення).

У семіосоціологічній концепції комунікації (використання знаків і знакових систем у спілкуванні) поняття «комунікація» не є синонімом поняття «інформаційний вплив». Більш того, реалізація ідеї «суб'єкт-суб'єктного» відношення передбачає спілкування в режимі діалогу режимі, тобто наявність зворотного зв'язку. Спілкування – соціально обумовлений процес взаємозв'язку і взаємодії соціальних суб'єктів (груп, особистостей).

Процес спілкування включає в себе обмін думками і почуттями між людьми в різних сферах, реалізується переважно за допомогою вербальних засобів комунікації. Наступні елементи спілкування – це ідеї, цінності, думки, ідеали, почуття і настрої. Утілення соціальних цінностей здійснюється і за допомогою матеріально-речових елементів, і в цьому сенсі матеріальні цінності також є посередниками в певних формах спілкування. У процесі спілкування передаються не тільки фрагменти інформації, а й соціальний досвід, відбувається зміна сутності суб'єктів взаємодії, відбувається соціалізація особистості.

Вибір стилю спілкування залежить від індивідуально-типологічних можливостей людей, що вступають у взаємодію. Серед них – особливості комунікативних можливостей людини, сформований характер відносин з конкретними людьми і колективами. З-поміж стилів спілкування виділяють творчо-продуктивний, дружній, дистанційний, що пригнічує, діловий та ін. Особливе значення в спілкуванні має усне мовлення і так звана паралінгвістична система інформації (мова міміки і жестів), в якій фіксуються певні соціальні значення. Мовна діяльність – це система умотивованих мовних дій людей у соціально значущих ситуаціях, обумовлених правилами і нормами мови, прийнятими в суспільстві.

У вузькому розумінні поняття «мовна діяльність» і «комунікація» несуть однакове смислове навантаження. Однак ці поняття не є синонімами, хоча в ряді випадків вони взаємозамінні. Мовленнєва комунікація – це процес, тобто цілеспрямоване спілкування, реалізоване в конкретних ситуаціях згідно з нормами мовної діяльності. У вужчому розумінні – це соціально обумовлений процес передачі і сприйняття інформації в умовах міжособистісного і масового спілкування за допомогою вербальних і невербальних комунікативних засобів.

Мовна діяльність передбачає наявність спеціально організованих і обумовлених мотивами системних дій.

Мета комунікатора. Комунікативні ролі. Комунікативна сфера

Щоб оволодіти конкретною аудиторією, комунікатор (комунікант) повинен визначити її соціальну орієнтацію, знання та інтереси. Залежно від цього підбирається форма інформації, її обсяг і структура, а також засоби її передачі. Причому не будь-яка інформація служить реалізації основної мети комунікації – передачі змістовної інформації. Одна частина інформації є фоновою, інша несе лише емоційний заряд, третя – асоціативну функцію, нагадуючи про що-небудь, викликаючи потрібні для даного випадку асоціації.

Щоб уточнити комунікативні ролі, слід визначити взаємозв'язок між роллю і статусом. Соціальний статус певною мірою обумовлює рольові відносини комунікантів: знаючи соціальний статус комунікантів, можна доволі точно прогнозувати їхні рольові функції та способи їхнього вираження. Одночасно за комунікативними ролями можна визначити соціальний статус комунікантів.

Терміни «статус» і «роль» певною мірою пов'язані з поняттям «соціальний стереотип», яке ще 1921-1922 рр. на позначення стійких образів соціальних об'єктів і подій впровадив у науковий обіг американський учений Волтер Ліппман. Прикладами стійких образів вважають консерватора, поліцейського, фермера, безробітного і т. п. Стереотипи соціальних об'єктів можуть бути як позитивними, так і негативними. Останні сприяють виникненню та поширенню неприязні та упереджень на різних рівнях (від групового до суспільного). Завдяки комунікативній установці, регулярності та повторюваності стереотипи здатні формувати образи комунікантів.

Процес комунікації, включно з головним компонентом – обміном інформацією між комунікантами – здійснюється в комунікативній сфері.

Комунікативна сфера охоплює комунікативну діяльність людини, спрямовану на передачу-прийом інформації (повідомлення), духовній, політичній, економічній, виробничій сферах життя. Комунікативна сфера інтегрує низку соціально значущих характеристик комунікації, як-от: смислова інформація, соціальний статус комунікантів, їхні комунікативні ролі і ступінь умотивованості під час обміну інформацією, чим і визначає собі домінантну роль у комунікативній системі.

Комунікативна сфера по-різному «реагує» на повідомлення. По відношенню до суб'єкта подій (повідомлень) вона буває дружньою, нейтральною або ворожою. Ця реакція середовища залежить також від якісних параметрів інформації. Так, наприклад, «дружнє» середовище сприйме негативну інформацію із співчуттям, а вороже – зловтішно.

Комунікативна сфера визначається рівнем соціально-економічного та культурного розвитку суспільства. Основним критерієм класифікації комунікативних сфер є інформаційне поле дискурсу, а допоміжним – спосіб і засоби вираження інформації. Розрізняють такі комунікативні сфери:

·        споживчо-побутова,

·        ділова,

·        наукова,

·        професійна,

·        художньо-творча

Вони відрізняються функціонально-стилістичними особливостями мовних елементів, що використовуються в конкретній комунікативній системі.

Комунікативна особистість. Вимоги до якостей комунікатора. Особистість в системі соціальної комунікації

Науковці та практики вивчають особистість у різних умовах життєдіяльності: homo sapiens – «людина розумна»; homo politicus – «людина-громадянин»; homo consuments – «людина-споживач»; homo liber – «вільна людина»; homo loguens – «людина, яка спілкується». З погляду соціальної комунікації, найцікавіше вираження – homo loguens, адже дозволяє людині реалізуватись як комунікативній особистості.

Поняття «особистість» - основне у вивченні комунікативної особистості. Категорія «особистість» як філософське, соціологічне, психологічне і лінгвістичне поняття розкриває соціально значущі якості індивіда. Множинність підходів і різноманіття теорій і концепцій особистості розкриває складність проблеми обґрунтування соціально значущих ознак особистості. Безліч теорій розглядає особистість як специфічне утворення. Соціологічна концепція особистості сформувалася наприкінці 19 – на початку 20 століття. Також були розроблені: теорія дзеркального «Я», рольова теорія, особистісні концепції необіхевіоризму, теорії референтної групи та ін. (ми вивчали їх більш докладно у попередньому змістовому модулі).

Особистість у системі комунікації

Особистість, яка створює і сприймає мовні тексти, прийнято називати «мовною особистістю». Так, Юрій Караулов вважає, що мовна особистість здатна творити і сприймати тексти, які розрізняються за:

а) ступенем структурно-мовної складності,

б) глибиною і точністю відображення дійсності,

в) певною цільовою спрямованістю.

За Ю.Карауловим, моделі мовної особистості мають три рівні:

·        вербально-семантичний;

·        лінгво-когнітивний;

·        мотиваційний.

На думку В.П.Конецької[6], така модель дозволяє розглядати різноманітні якісні ознаки мовної особистості в рамках вербально-семантичної, когнітивної та прагматичної характеристик.

Вербально-семантична, тобто власне мовна характеристика включає в себе увесь запас слів і словосполучень, якими користується особистість в природній вербальної комунікації. Також звертають увагу на вміння правильно використовувати вербальні засоби відповідно до норм соціальної диференціації і варіативності, функціонально-стилістичної цінності, на виявлені порушення нормативних правил словотвору, граматики і вимови.

Когнітивна (пізнавальна) характеристика пов'язана з інтелектуальним потенціалом особистості, її пізнавальною діяльністю. У свідомості кожного індивідуума ідеї представлені у вигляді ієрархії системи цінностей. Особистість виявляє себе і через використання своїх улюблених розмовних формулювань, авторських мовних зворотів.

Прагматична характеристика розкриває мету і завдання комунікації, інтереси, мотиви і комунікативні установки. Прагматичну характеристику становлять чимало «комунікативно-діяльних потреб» особистості. Спроби визначення типових ситуацій і комунікативних установок, їхньої систематизації, вжиті психологами, соціологами, лінгвістами, поки не дали стрункого обґрунтування структури прагматичної характеристики особистості. Проте обґрунтування моделі мовної особистості є значним внеском у розробку теоретичного та практичного аспектів соціальної комунікації.

У теорії комунікації важливе визначення кореляції поняття мовної особистості з поняттям особистості як члена різних соціальних структур. Оскільки мовна особистість бере участь у всіх типах комунікації, при її описі необхідно враховувати не тільки індивідуальні характеристики, а й норми мовленнєвої діяльності відповідної соціальної групи. Не менш важливим є вивчення комунікативної функції мовної особистості в процесі різнобічної комунікативної діяльності.

Поняття «комунікативна особистість» ширше за поняття «мовна особистість». Прояви комунікативної особистості обумовлені сукупністю індивідуальних властивостей і характеристик, які забезпечують вміння вибрати схему передачі інформації в конкретній ситуації, адекватно сприймати інформацію. Комунікативна особистість характеризується мотиваційними, когнітивними і функціональними параметрами. Цілком зрозуміло, що ряд характеристик мовної та комунікативної особистості перетинаються. Проте вони відіграють різну роль у формуванні особистості.

Мотиваційний параметр визначається комунікативними потребами і займає центральне місце в структурі як мовної, так і комунікативної особистості. Він стимулює комунікативну діяльність і одночасно характеризує індивіда як комунікативну особистість. В ієрархії особистісних потреб, яку обґрунтував американський психолог Абрагам Маслоу (1908-1970), обґрунтовано й мотиви, що сприяють особистісному зростанню, і мотиви, що зумовлюють комунікативні потреби особистості (соціальні, престижні, духовні). Комунікативна потреба взаємопов'язана з комунікативної установкою і визначається необхідністю індивідів в обміні смислової й оцінної інформації у процесі життєдіяльності. Мотивом комунікації може бути психологічно обумовлена потреба співпереживання, а сформована на цій основі комунікативна установка формується на базі вербальних і невербальних засобів комунікації. Таким чином, умотивованість через певні механізми впливає на комунікативну діяльність.

Когнітивний параметр формується у процесі набуття пізнавального досвіду індивіда. Знання комунікативних систем сприяє адекватному сприйняттю інформації і дозволяє відповідно до комунікативної установки впливати на ситуацію. Здатність сприймати свою «мовну свідомість», а також усвідомлювати та оцінювати сам факт такої свідомості і давати адекватну оцінку когнітивному діапазону партнера є основними характеристиками комунікативної особистості. Когнітивний параметр мовби зв'язує мотиваційні та функціональні параметри.

Функціональний параметр характеризує комунікативну компетентність. Володіння вербальними і невербальними засобами, вміння варіювати комунікативними засобами в процесі комунікації, побудова висловлювань та дискурсів відповідно до норм обраного комунікативного коду і правил «мовного етикету» є характеристиками професійної компетентності.

Комунікативна особистість – це специфічний соціальний феномен. Для виконання таких соціально значимих функцій як взаємодія і вплив комунікативна особистість повинна володіти низкою індивідуальних характеристик (комунікабельність, харизма та ін.). Поняття «комунікабельний» за змістом відповідає значенню «товариський, говіркий», а за формою близький за значенням «той, що повідомляє, передає». Комунікабельність особистості передбачає здатність легко встановлювати і підтримувати контакти. Комунікабельність людини залежить не тільки від його психологічного типу, але і від соціального досвіду.

Харизма (грец. Charisma – милість, божественний дар) – виняткова обдарованість, особиста чарівність, привабливість людини, зумовлені не тільки її зовнішніми даними, але й такими індивідуальними характеристиками, як мудрість, героїзм, святість, цілеспрямованість дій, розуміння цілей, схильність до лідерства, рішучість, експресія та ін. Усі ці якості характеризують «харизматичну особистість» - образ, який формують та підтримують засоби масової інформації щодо лідерів, які прагнуть всеосяжної влади.

Кожен комунікант виробляє свій власний «комунікативний стиль»: домінантний, драматичний, аргументний, спокійний, уважний, відкритий і ін. За соціальною значимістю функцій можна виділити два типи комунікативної особистості: домінантний і демократичний.

До комунікатора висувають високі вимоги щодо професіоналізму та особистих якостей, включно з комунікативними вміннями. Комунікатор, включений у систему усного спілкування, повинен мати хорошу дикцію, приємний тембр голосу, добре володіти фонаційними комунікативними засобами, які передають тональність повідомлення та експресію.

Можливості встановлення і підтримки контакту обумовлені взаємодією різних умов спілкування (просторових, тимчасових, психологічних, соціальних). Основою як в міжособистісній, так і масовій комунікації є соціальні умови комунікації, насамперед соціологічна домінанта, яка визначає наявність або відсутність контакту між комунікантами, ціннісні орієнтації, які допускають оціночне ставлення до учасників комунікації.

Комунікативна компетентність оцінюється низкою когнітивних факторів:

·        знання про навколишній світ,

·        соціальні цінності,

·        здатність адекватного сприйняття інформації.

Комунікативна компетентність актуалізується з урахуванням конкретних соціальних умов комунікації. Вона є складовим компонентом соціального статусу. Можна виділити деякі ознаки соціального статусу індивіда за рівнем його комунікативної компетентності.

Суттєві когнітивні характеристики комунікативної компетентності:

·        здатність до узагальнення та систематизації багатовимірного сприйняття навколишнього;

·        здатність до адекватної оцінки «статусу мови»;

здатність до розуміння смислової та оцінної інформації.

---

^[1] Солнцев В.М. Язык как системно-структурное образование. – М.: Наука, 1977. – 341 с.

^[2] Ветров А.А. Семиотика и ее основные проблемы. – Москва: Изд-во полит. лит., 1968. – http://lib.vvsu.ru/books/semiotika2/default.asp

^[3] Карнап Р. Значение и необходимость. Исследование по семантике и модальной логике. – М.: ЛКИ, 2007.

[4] Символічний інтеракціонізм – одна з провідних парадигм соціології, яка прагне розуміння поведінки людей. Прихильники теорії СІ упевнені в тому, що кожний індивід має власне тлумачення своїх дій, вчинків у будь-якому акті взаємин.

[5] Степанов Ю.С. Семиотика: Моногр. – М.: Наука, 1971. – 168 с.

^[6] Конецкая В.П. Социология коммуникации: Учеб. – М.: Междунар. ун-т Бизнеса и Управления, 1997. – 304 с.

ЗВОРОТНИЙ ЗВ'ЯЗОК У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ

Змістовий модуль 3

«РЕАЛІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ І МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В СУСПІЛЬСТВІ»

Тема 18

ЗВОРОТНИЙ ЗВ'ЯЗОК У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ

Зворотний зв'язок у системі взаємодії комунікатора з масовою аудиторією. Інформація в управлінській діяльності. Масова комунікація у сфері громадських зв'язків і відносин. Бар’єри комунікації. Спотворення інформації. Втрата інформації. Надлишок інформації.

Питання на самоконтроль:

1. Назвіть засоби процесу комунікації.

2. Назвіть та поясніть спільне та відмінне в комунікативних засобах.

3. Визначте критерії рівнів комунікації.

4. Охарактеризуйте комунікативні засоби за ступенем узагальненості інформації.

5. Поясність відмінність знаків, образів, слів, жестів і термінів як комунікативних засобів.

6. Охарактеризуйте семіотику.

7. Поясність важливість семіотичного рівня комунікації у вивченні соціальної комунікації.

8. Назвіть та обґрунтуйте основні типи знаків.

9. Поясніть значення семіотичних моделей, що опираються на опозицію.

10. Поясніть кумулятивну властивість комунікативних систем на семіотичному рівні.

11. Обґрунтуйте роль семіотичного рівня у вивченні вербальної комунікації в соціологічному аспекті.

Основна література

Ветров А.А. Семиотика и ее основные проблемы. – М.: Изд-во полит. литературы, 1968.

Мак-Квейл Д. Теорія масової комунікації. – Львів : Літопис, 2010. – 538 с.

Моррис Ч.У. Основания теории знаков // Семиотика: антология. Изд. 2-е, перераб. и доп. – М.–Екатеринбург, 2001.

Сем Блэк. Паблик рилейшнз: что это такое? – М.: Модино пресс, 1999. – 240 с.

Степанов Ю. В мире семиотики. Семиотика: Антология / Сост. Ю.С.Степанова. – М., 2001. – С. 5-42.

Шарков Ф.И. Основы теории коммуникации: Учебник. – М.: Издательский Дом «Социальные отношения», изд-во «Перспектива», 2002. – 246 с.

Додаткова література

Иванов Вяч. В., Топоров В.Н. Славянские языковые моделирующие семиотические системы. – М., 1965.

Лосев А.Ф. Знак. Символ. Миф. – М., 1982.

Соломоник А. Семиотика и лингвистика. – М., Молодая Гвардия, 1995.

Степанов Ю.С. В трехмерном пространстве языка. Семиотические проблемы лингвистики, философии, искусства. – М., 1985.

Шрейдер Ю.А. Логика знаковых систем. – М., 1974.

Якобсон Р. В поисках сущности я зыка // Семиотика. – М.: Радуга, 1983.

Інформація в управлінській діяльності має специфічний характер – щодо її отримання, переробку і використання. Інформація пронизує весь процес управління, всі його стадії. Дехто взагалі управлінську діяльність трактує як переробку інформації. Такий підхід здебільшого притаманний кібернетикам (так, за визначенням академіка Віктора Глушкова, кібернетика є наукою «про загальні закони перетворення інформації в складних керуючих системах»).

Негативні тенденції в розвитку соціальної системи нейтралізують з допомогою механізму зворотного зв'язку, який виявляється як реакція на управлінську дію з боку суб'єкта управління, у вигляді системи інформації про стан керованого об'єкта та його зміни відповідно до заданої програми.

Наявність такого зворотного зв'язку дозволяє коригувати управлінські дії в процесі управління соціальним розвитком. Таким способом через зворотній зв'язок об'єкт управління впливає на суб'єкт управління і оперативно оцінюється ефективність прийнятих рішень. Якщо соціальні процеси розвиваються в бажаному напрямку (наявність позитивного зворотного зв'язку), то суб'єкт управління зберігає намічену схему впливу на керований об'єкт.

Позитивний зворотний зв'язок підсилює результати функціонування, а негативний – послаблює, тобто позитивний зворотний зв'язок є позитивним фактором, а негативний зворотний зв'язок – негативним фактором. Якщо трансформація соціальної системи є метою управління, застосовується позитивний зворотний зв'язок. Однак у критичних ситуаціях це може послабити стійкість соціальної системи (об'єкта управління). Це посилює значення моніторингу, покликаного забезпечити науковий підхід до вироблення соціальної політики та формулювання (постановки) задач соціального управління.

Масова комунікація у сфері громадських зв'язків і відносин

Масова комунікація тісно пов'язана з «паблік рілейшнз» (ПР) – «зв'язками з громадськістю», що виникли в США в 1903 р. Ще наприкінці ХХ ст. 80% із 300 найбільших компаній США маюли власний відділ «паблік рілейшнз», а однойменний курс викладали в понад 350 коледжах. На пострадянському просторі ця діяльність започаткована у 90-ті рр. ХХ ст. як нова форма активізація взаємодії між управлінськими та громадськими структурами у сфері загальнолюдських та соціальних цінностей і глобальних проблем, як-от екологія, етика, релігія, освіта, культура, громадська робота, багатопартійність тощо. У понятті «суспільні зв'язки і відносини» відображена специфіка когнітивного і прагматичного рівнів діяльності.

Традиційно під PR трактують як управлінську діяльність, метою якої є встановлення взаємовигідних відносин між державними чи приватними структурами та громадськістю, від якої багато в чому залежить успіх функціонування цих структур. У прагматичному аспекті підкреслюється вміння впливати на громадську думку в інтересах фірми шляхом переконання споживача в тому, що діяльність фірми (організації чи установи) здійснюється насамперед заради його благополуччя, комфорту, економії часу і т.п. На перший погляд, це – рекламна діяльність, що передбачає поєднання науки і мистецтва. Водночас інші фахівці (наприклад, Сем Блек[1]) стверджують, що PR і реклама пов'язані лише функцією впливу на широку аудиторію – переконання у взаємовигідній і гармонійній співпраці. Різниця лише в тому, що основною функцією PR є управлінська і пріоритетна міжособистісна комунікація. На окремих підприємствах з метою внутрішньої комунікації успішно функціонують замкнуті системи радіомовлення і телебачення, видають корпоративні видання (багатотиражки).

На результативність комунікації впливає чимало компонентів: вибіру слів і мовних зразків, прийнятих у діловій сфері комунікації, правильна орієнтація на тип комунікації (міжособистісна, внутрішньогрупова або масова). Дуже важливі для мовної комунікації також тон (нейтральний, співпереживання, іронічний, повчальний і т.п.) і темп, який повинен відповідати характеру інформації.

Комунікативна сфера «зв'язків із громадськістю» не зводиться до вузького розуміння PR, адже це насамперед «взаємодія громадських та управлінських структур різного типу (державних і приватних) у тих сферах, які пов'язані з пізнавальною діяльністю людей, з найвищими соціальними цінностями суспільства, що визначають його духовний розвиток та технологічний прогрес, зокрема, в галузі екології, етики, науки, культури та ін. У межах цієї комунікативної сфери встановлюються не тільки взаємовигідні зв'язки, а й гармонійні суспільні відносини, кінцевою метою яких є соціальна інтеграція суспільства і соціальні зміни на благо суспільства». На думку відомого у світі комунікативіста, професора амстердамського університету Деніса Мак-Квейла[2], такі цілі реалізуються на рівні масової комунікації, функцією реклами є просування товару на ринок з опертям на масову комунікацію за допомогою засобів масової інформації; крім того, різними є канали фінансування.

Отже, у зв'язках із громадськістю розрізняють два основних напрямки діяльності – менеджмент і маркетинг. У широкому розумінні управління передбачає встановлення і підтримку оптимальних ділових відносин і творчих зв'язків в ієрархічній структурі суб'єкта зв'язків з громадськістю. Маркетинг в системі зв'язків з громадськістю розглядається як діяльність суб'єктів цих зв'язків, спрямована на ефективне формування іміджу на ринку на основі ретельного вивчення інформації та планування способів впливу на об'єкт зв'язків із громадськістю через формування громадської думки та популяризації сформованого іміджу.

Функція комунікації – одна з найважливіших функцій PR. Близько 80% робочого часу керівник витрачає на різні форми спілкування і найбільшу частку часу займає усна форма комунікації. Під час міжособистісного спілкування усуваються просторові й часові бар'єри. Тут наявний зворотний зв'язок, а партнер відомий. Також є можливість використовувати цілий комплекс комунікативних засобів – вербальних і невербальних, зробити правильну орієнтацію на логічні чи емоційні аргументи.

Є також спеціально розроблені рекомендації для мовної поведінки в конфліктних ситуаціях, для проведення ділових бесід тощо. В управлінні використовують двосторонню комунікацію, здійснювану за допомогою газет, журналів, брошур, плакатів, загалом засобів масової інформації.

Бар'єри комунікації та спотворення інформації

Бар'єри комунікації – це перешкоди у здійсненні контактів і взаємодії між комунікатором і реципієнтом. Йдеться про неадекватний прийом, розуміння і засвоєння повідомлень в процесі здійснення комунікативних зв'язків.

На сучасній стадії розвитку суспільства інформаційний процес прийнято розглядати в соціальному контексті, застосовуючи системний підхід у формуванні та вивченні моделей комунікації.

Бар'єри виникають як у технічній системі, так і в механізмі спілкування. Бар'єри комунікації можна класифікувати за характером перешкод:

1. Технічні перешкоди. Їхнім джерелом є сам канал комунікації (факс, телефон) коли в каналі комунікації з'являються перешкоди переданому сигналу. Перешкоди можуть перекривати канал комунікації повністю або ж частково, спотворюючи інформацію або ж її обмежуючи.

2. Психологічні перешкоди. Пов'язані з відносинами між комунікатором і реципієнтом, їхніми установками до каналу інформації, із способом, змістом і формою повідомлення.

3. Психофізіологічні перешкоди. Це наслідок сенсорних здібностей, особливостей людського сприйняття, здатності людського мозку до запам'ятовування і переробки інформації.

4. Соціальні перешкоди. Пов’язані із соціальними групами, що обумовлені соціальними нормами, заборонами, обмеженнями в отриманні інформації.

5. Культурно-національні причини. Особливості в міжнаціональних комунікаціях обумовлені відмінностями у традиціях, нормах, цінностях, оцінці різних форм комунікацій, реакції на отриману інформацію. Так, жителі Московщини люблять свою державу насамперед як територію, а не співгромадян-представників своєї держави.

Соціологи, вивчаючи бар'єри комунікації, намагаються з'ясувати причини їхнього виникнення та способи впливу цих бар’єрів на ефективність інформаційних зв'язків у соціальних системах. Психологи розглядають бар'єри комунікації з погляду психології спілкування, відмінностей психологічного сприйняття інформації.

У моделях комунікації, крім названих бар'єрів, можуть виникнути й інші, більш специфічні.

Наявність або відсутність бар'єрів у каналах комунікації перевіряється шляхом зіставлення інформації на вході і виході певного каналу. Щоб коректно перевірити інформацію, потрібно забезпечити зворотний зв’язок у комунікаційній системі. У технічних мережах комунікації встановлюються спеціальні прилади, блоки, які здійснюють такі порівняння і відшукують спотворену інформацію.

Інформаційні перешкоди здатні створити серйозні проблеми в комунікативних стосунках. Перешкоди можуть виникнути на будь-якому етапі комунікації: під час отримання, передачі або прийому інформації.

У міжособистісних комунікаціях найчастіше виникають мовні бар'єри – як через різні рівні володіння мовою, так і через неадекватність використання мовних стилів (поєднайте, наприклад, військову лексику та філософську).

Більшість семантичних проблем (щодо значення слів) можна уникнути, якщо під час спілкування (усного або письмового), дати визначення найменш уживаних слів і термінів або ж тих, які мають кілька значень. Правильне визначення властивостей знакових систем (семіотика) також дає можливість фахівцям навіть у досить складних знакових конструкціях розуміти один одного й уникати недолугостей.

Семантичні бар'єри з’являються внаслідок неправильного використання значень комунікаційних символів (слів, малюнків, дій), себто через невідповідність кодів, які використовують сторони комунікації. З декількох можливих значень комунікатор повинен вибрати те, яке сприйматиметься реципієнтом однозначно.

Нісенітниці творяться з двох причин. Перша – від невміння правильно застосовувати слова, тобто нерозуміння частини їхніх значень та невміння конструювати знакові системи, плутання граматичних та логічних правил. Інша причина – перенесення в мовне середовище застарілих і вельми специфічних формулювань, а також надзвичайна точність формулювань, за якої будь-який недогляд або будь-яка помилка доводить словесно-смислову конструкцію до абсурду (наприклад, учений до аспіранта з приводу першого варіанту дисертації: «Приходь з рибою»; за кілька днів аспірант привіз науковому керівникові в’яленого ляща, а не дисертацію…).

З погляду лінгвістики, один із бар'єрів комунікації пов'язаний із відторгненням «мертвих» (не живих) штучних мов, адже «жива» мова – розмовна, - є не тільки знаковою системою, а й засвідчує приналежність до певної нації, етнічної чи соціальної групи. Письмові тексти суттєво відрізняються від усних. В усному мовленні співрозмовник може перепитати, уточнити незрозуміле слово, а під час отримання письмового повідомлення це неможливо. Попри вади дистанційних текстових комунікацій, без письмових повідомлень неможливо  уявити сучасну цивілізацію.

Процес обміну інформацією може бути порушений із суб'єктивних причин (склад розуму, психологічні особливості сприйняття та ін.). Упередженість до певної інформації часто призводить до виключення з тексту повідомлення небажаної для учасника комунікації інформації.

Порушення обміну інформацією може також бути наслідком «ефекту спеціалізації». Група «вузьких» спеціалістів, як правило, застосовує найменшу кількість дій щодо одержуваної інформації, найчастіше тлумачить її з погляду наближення до звичної форми і зовсім не бажає порушувати сформовані уявлення.

Перешкоди під час обміну інформацією – також наслідок різного статусного становища працівників. Інформація в таких комунікаціях фільтрується як при низхідному, так і висхідному русі: коли знизу вверх – у підопічних виникає бажання здобути повагу у своїх начальників, тому вони частенько прикрашають інформацію, говорять керівникові те, що той хоче або готовий почути.

Парадокс полягає в тому, що начальство дуже часто зовсім не обґрунтовано сприймає шанобливе, ввічливе ставлення до себе. Достатньо лише зняти керівника з посади, як ставлення в більшості колишніх підлеглих до нього зміниться. Одна з головних причин ігнорування відомостей знизу вверх – це незрілість, амбітність керівного персоналу. Багато керівників самозакохано насолоджуються своїм правом не слухати або не прислухатися до думки підлеглих. Наявність статусного бар'єру в комунікаціях має і позитивні сторони. Так, керівний статус убезпечує від нераціонального витрачання часу на неефективні, дублюючі, незначущі комунікації, які можна і слід реалізовувати на більш низькому рівні.

Фонетичні бар'єри виникають на перцептивному (від лат. Perceptio – «сприйняття») і сигніфікативному (від лат. Significate - «позначати»), тобто семантичному рівнях. Семантичність дозволяє розрізняти вищі, значущі одиниці – елементи мови: морфеми, слова, речення. Перцепційний (на рівні об'єкта сприйняття) фактор може бути бар'єром комунікації через невпізнання звуків, погану вимову, неприйняття темпу мовлення, а сигніфікативний фактор – унаслідок нерозуміння позначеного словами, морфемами, реченнями змісту. Будь-які перешкоди просування інформації по каналу комунікації порушують роботу комунікативної системи. Тому в такій системі повинен передбачатися механізм систематичної діагностики стану системи. Він, зокрема повинен передбачати можливість визначення місця виникнення бар'єрів на ранній стадії. Це дозволить мінімізувати втрати від порушень в її роботі. Зокрема, функціональні порушення комунікативної системи можуть з’являтись через зменшення пропускної здатності каналів комунікації, затримки проходження інформації. Найбільш небезпечне повне «закупорювання» навіть одного каналу комунікації, коли рух інформації по цьому каналу припиняється в обох напрямках.

Якщо канал виведений з ладу, необхідно шунтувати порушений канал комунікації, тобто «прокласти» новий канал, паралельний до бездіяльного. Тут зовсім не обов'язково порушений канал (або ділянку) замінювати ідентичним. Наприклад, журналіст загубив зв’язок із редакцією через відсутність мобільного зв’язку у віддаленому районі. Мобільний телефон, що був у цю мить єдиним засобом його зв'язку з редакцією (канал комунікації), не може виконувати своїх функцій, тобто сталося закупорювання каналу. Як тимчасовий шунт до основного каналу комунікації, журналіст може відправити телеграму, знайти доступ до електронної пошти, скористатись супутниковим зв’язком тощо.

На відміну від паралельного каналу комунікації, комунікаційний шунт використовується тимчасово – на період виходу з ладу основного каналу комунікації. Спотворення інформації в системах комунікації трапляється доволі часто, тобто під час викривлення змісту повідомлення. Втрата інформації є наслідком недоотримання цілого повідомлення або його частини. Навіть звичайні поточні зауваження міністра, генерального директора підлеглі переказують, тлумачать по-своєму, іноді цілком спотворюючи зміст сказаного. Чим більше ступенів передачі інформації, тим більша ймовірність спотворення інформації.

Інформація спотворюється на кожному новому ступені передачі. Достатньо взяти текст обсягом у 12-15 рядків і подивитись, що з нього буде після переказу з уст в уста через п’ятьма людьми. Цей текст неможливо буде впізнати. При спробі передати зміст трьох-чотирьох малюнків, розміщених на одній сторінці, вже на другому ступені ми стикаємось із перешкодами, викликаними суб'єктивним тлумаченням малюнків. Нерідко додаткову увагу звертають на несуттєві деталі, а головне упускають. Так, жінки схильні помічати елементи прикрас і забувати найголовніших учасників комунікації, зображених на малюнку. Чоловіків цікавили жіночі фігури, або ж елементи, що демонструють чоловічу силу, але не елементи ландшафту, на фоні якого зображені люди. Найбільше інформація спотворюється під час її передачі через надмірну кількість щаблів і на великі відстані. Технічні засоби допомагають долати географічні відстані, чим суттєво наближують суб'єкти комунікацій, і сприяють розв’язанню проблеми посилення можливостей контролю за проходженням інформації через канали комунікації.

Водночас здійснення комунікацій за допомогою технічних засобів позбавляє учасників комунікації ефекту «живого спілкування». Телефон, хоча і є в деякій мірі аналогом безпосереднього спілкування, не дає можливості відчути відтінки «живої мови», міміки, жестикуляції. Навіть відеоінтерактивний двосторонній зв'язок не дає можливості повністю замінити безпосереднє публічне спілкування. Навіть якщо на екрані монітора видно обличчя співрозмовника, жести рук, однаково бракує відчуття повного контакту, що дає можливість, окрім позначених елементів, відчути так звані флюїди (таке собі біоенергетичне поле, випромінюване людиною).

Ще більші перешкоди взаєморозумінню створюють письмові повідомлення. Якщо адресати письмової взаємодії не знають один одного, то текст повністю знеособлюється. Ніякий лист, навіть адресований близькій людині, яка розуміє всі відтінки написаного, що здатне викликати спогади й уявлення, не може повністю замінити «живе спілкування». Неправильне або неповне розуміння змісту повідомлення може бути викликано як недостатністю, так і надмірністю інформації, закладеної в повідомленні.

Свідоме чи ненавмисне викривлення інформації відбувається при передачі письмових повідомлень по вертикалі «згори донизу». У документах, які готуються для передачі сходинкою вниз, частину інформації, яку керівництво не вважає за доцільне розголошувати, упускають, частину – прикрашають, а частину – коментують у потрібному ракурсі. Під час передачі письмових повідомлень «знизу вгору» негативну інформацію або упускають, або коментують на свою користь; позитивну інформацію подають під виграшним кутом… Якщо ж у керівника з'являється підозра, що отримане повідомлення упереджене, то йому необхідно отримати інформацію з іншого, альтернативного джерела, щоб надалі, порівняти одержані інформації, визначити причину тенденційності.

Навмисно створюють перешкоди на шляху просування інформації державні, військові, правоохоронні установи – начебто з метою забезпечення своєї діяльності. З іншого боку, попри надмірність чинних перепон (інформація для службового користування, не для преси, конфіденційно, таємно, цілком таємно), необмежене поширення всього потоку інформації між зазначеними установами та громадськістю могло б викликати безліч адміністративних складнощів, а в окремих випадках – навіть паралізувати їхню роботу.

Багато перешкод репрезентативній інформації з’являється через нездорові прагнення деяких працівників отримати зі службового становища особисту вигоду.

У своїй книзі «Основи теорії комунікації»[3] Фелікс Шарков розповів цікавий випадок. Керівник адміністрації президента одного з суб'єктів Російської Федерації поставив собі за мету стати президентом республіки і, відповідно, у межах своїх досить широких можливостей і повноважень почав контролювати висхідні і низхідні інформаційні потоки. Спершу він визначив можливе коло своїх потенційних конкурентів, а згодом упровадив у їхні структури своїх людей – щоб впливати на регулювання негативної інформації про цих людей у висхідному положенні. Не гребував цей чоловік і прийомами інсинуації. Використовуючи владу, він фабрикував і проштовхував у державні ЗМІ ту інформацію, яка паплюжила сумлінних працівників. Отже, регульовані потоки інформації він повністю намагався підпорядкувати своїм особистим інтересам.

Описані випадки трапляються доволі часто. Хвороба під назвою «підтасовка фактів з корисливою метою», «паплюження конкурентів», «формування порядку денного засобами інсинуацій та вигадок» тощо – це все в нормальних розвинутих суспільствах недопустиме. Але в сучасній Московщині геть усе інакше, адже фантасмагорії свого президента В.Путіна, наче в переспіві утопії Джорджа Оруела[4] «1984», гіперболізують і доводять до аксіоматичних пріоритетів у дусі святості псевдожурналісти – брехуни і циніки – з «центральних телеканалів»[5].

Отже, система комунікації в соціальному організмі така ж важлива, як нервова система в людському організмі, а наслідки збою роботи комунікативної системи не менш страшні, ніж результати порушення роботи нервової системи.

Ще одна з суттєвих причин спотворення інформації – надлишок інформації.

Перевантажені інформацією потоки здатні створити для системи комунікації багато проблем. Інформаційні перевантаження значно ускладнюють систему управління при багатоступінчастій передачі інформації. Уявімо собі, що за наявності семи ступенів передачі інформації, у кожного лінійного керівника є чотири підлеглих. Якщо кожен працівник у цій системі за одиницю часу виробляє одну одиницю інформації, то на нижньому ступені одержуємо 4096 одиниць. Емпірично встановлено, що на кожному ступені керівники відсівають половину інформації, що призводить до того, що до верхнього ступеню дійде лише 1,6% інформації, а 98,4% відсотка інформації відсіється.

Проблеми інформаційних перевантажень вирішують шляхом:

·        регулювання,

·        фільтрації,

·        постановки на чергу повідомлень.

Зменшенню спотворення інформації сприяє:

·        усунення посередників у потоках інформації,

·        зменшення кількості рівнів передачі інформації,

·        інспектування з боку керівництва,

·        запровадження в системах комунікації «каналів довіри».

---

[1] Сем Блэк. Паблик рилейшнз: что это такое? – М.: Модино пресс, 1999. – 240 с.

[2] Мак-Квейл Д. Теорія масової комунікації. – Львів : Літопис, 2010. – 538 с.

[3] Шарков Ф.И. Основы теории коммуникации: Учебник. – М.: Издательский Дом «Социальные отношения», изд-во «Перспектива», 2002. – 246 с.

[4] Джордж Оруел ще 1934 р. в рецензії на «Майн Кампф» поставив знак рівності між А.Гітлером і Й.Сталіним. Сьогодні Гітлером ХХІ ст. називають В.Путіна.

[5] Йдеться про інформаційний супровід анексії Криму, політичної ситуації в Україні, підтримку людським ресурсом і технікою банд формувань і терористів на Донбасі у 2014 р.